“У мене були школи брейк-дансу, а потім я став вантажником” - тренер та музикант зі Слов’янська про російсько-українську війну

Для тих, хто представляє молодіжну культуру Слов’янська, війна росії проти України почалася у 2014 році. Ми поспілкувалися про життя та розвиток культури під час війни з музикантом та брейкдансером зі Слов’янська В’ячеславом Тором.

Після звільнення Слов’янська від проросійських незаконних збройних формувань у 2014 році у місті почали з’являтися культурні ініціативи. Молодь почала потроху повертатися у місто та створювати там свою власну “двіжуху”. Це були райдери, ролери, брейкдансери, вуличні митці, музиканти та ще багато інших.

Молодь Слов’янська влаштовувала музичні вечори просто неба на вулицях міста та у платформі ініціатив “Теплиця”, збиралася разом на репетиції, тренування, змагання. Неодноразово молодь намагалася звернути увагу місцевої влади на те, що місту потрібні будинки культури, скейт-майданчики чи спортивний майданчик для ролерів та райдерів. 

Одним з тих, хто представляє молодіжну культуру Слов’янська, є В’ячеслав Тор, ударник та брейкдансер, який сам вже протягом років навчає дітей цьому стилю вуличного танцю. Він, як і сотні інших слов’янців, був вимушений евакуювати свою родину після початку повномасштабної війни з росією. 

Сайт 6262.com.ua поговорив з Тором про те, як війна змінила його життя, як він навчився тримати душевну рівновагу в такі бурхливі часи. Також занурилися у спогади про зародження культурної “двіжухи” у Горлівці у 2013 році, яка нині тимчасово окупована. 

“Львів нас добре зустрів”

В’ячеслав Тор із племінницею

Зараз у Львові існує штаб Street Culture - він має назву Urban Camp. Його організувала молодь з Харкова. Зараз вони приймають переселенців та розміщують їх у спортзалі, який виділила церква. Нещодавно брейкдансери, які там живуть, навіть влаштували джем із брейк-дансом під діджей-сети. Тобто урбаністичне життя триває.

“Львів нас добре зустрів, люди - норм”, - каже наш співрозмовник на початку  бесіди.

Примітка: джем-сесія - відносно неформальна музична подія, процес чи діяльність, коли музиканти, зазвичай інструменталісти, грають імпровізовані соло на мелодії, пісні та акордові послідовності.

“Ця війна в моєму житті почалася з 2014 року”

Танцювати брейк-данс В’ячеслав почав приблизно з 2009 року, шлях його стартував саме у Слов’янську. 

А ось війна з росією для нього почалася у 2014 році у місті Горлівка. Там він разом з командою однодумців у 2013 році започаткував школу брейк-дансу. За рік спільними зусиллями вдалося сформувати у місті 12 таких шкіл. 

Такий успіх пояснюється тим, що у Горлівці було багато районів та будинків культури. І команда поставила собі мету - у кожному будинку культури відкрити свій гурток з брейк-дансу, а потім сформувати єдину мережу. І молоді таки це вдалося. А ще вдалося знайти спільну мову з місцевою владою та досягти її поваги.

Горлівські школи брейк-дансу постійно були учасниками різних танцювальних конкурсів та фестивалів.

Отже, коли почалася війна у 2014 році, уся команда була змушена поїхати з Горлівки. Адже основний місцевий осередок сепаратистів знаходився у державній структурі якраз біля головного палацу культури.

“Звісно, сепаратисти “віджали будівлю” однієї з державних структур. А вона була якраз біля нашого основного палацу, ДК “Кочегарка”. Але перед тим, як звідти виїхати, ми змогли провести у Горлівці останній хіп-хоп фестиваль "Battle Kochegarka". І до нас приїхали люди з Сум, Києва, Одеси. І з 2014 року ми почали переїжджати по різних містах”

Наш співбесідник зізнається, що на самому початку ніхто з його команди не слідкував особливо за подіями в Україні та політикою. Всі були сконцентровані на культурі.

“Ми взагалі не розуміли, що відбувається. Просто продовжували займатись своєю справою, тренувати дітей. Ми усвідомили, що відбувається, тільки коли вже почалися обстріли та вибухи. Коли був перший прильот по будівлі міськради, трохи зачепило наш ДК уламками. І ось тоді нам стало не до жартів”

Відтак, з Горлівки усі роз’їхалися хто куди. Хтось полетів за контрактом у Єгипет, дехто поїхав у Харків, В’ячеслав повернувся до Слов’янська. Вже у рідному місті хлопець деякий час працював на Новій пошті. 

“Ось так спочатку у мене були школи брейк-дансу, учні, а потім я в одну мить став вантажником на Новій пошті”

Відродження у Слов’янську почалося з “Грації”

В’ячеслав пригадує, що момент відродження вуличних культур пов’язаний з ім’ям Олексія Овчиннікова (директор танцювального клубу “Грація”, нині - волонтер). Саме він прийняв у “Грацію” команду Тора, яка на той час переїхала у Слов’янськ з Горлівки, та впустив у своє приміщення тренуватися. 

Після 2014, Слов’янськ, “Грація”

Вже згодом В’ячеслав навчився грати на ударних. 

“У мене був дуже хороший наставник Леонід Іванович. Він ще викладач у музичній школі. Йому дуже великий респект за те, що він зробив. У мене було дуже сильне бажання грати на ударних”

2015/2016 рік, Краматорськ, Фестиваль Вуличної Музики

Таким чином брейкдансер продовжував тренувати дітей у “Грації”, працювати на Новій пошті та вчитися грати на ударних. Потроху культурне життя набирало обертів у звільненому Слов’янську протягом восьми років попри те, що на Донеччині та Луганщині війна тривала.

Літо 2021, парк Шовковичний

На квітень-травень 2022 року був запланований проєкт, який мав фінансувати Український культурний фонд. Це мав бути фестиваль вуличних культур. 

Організацією цієї події займалася ціла команда людей, які мають хоч якесь відношення до вуличних культур. В’ячеслав відповідав за сферу вуличного танцю та представляв свій гурт як ударник. За артсферу відповідав Ілля Кудиненко. За комунікацію та зв’язки з громадськістю відповідав музикант Міша Шум (The Universe music). Відеографами були Стас Ліхой та Паша Ульянов. Ще був звукоінженер Антон Іванов. 

“Я вже зі всіма зідзвонювався, з музикантами тримав зв’язок, гурту Карна писав. Чесно, мені було не до обговорень можливої повномасштабної війни. Бо я був сконцентрований на Слов’янську та на проблемах культури. А коли 24 лютого почув вибухи, то зрозумів, що це знову починається”

“Коли 24 лютого почув вибухи, то зрозумів, що це знову починається”

За деякий час до повномасштабного вторгнення рф родичі В’ячеслава вже почали бентежитися: а що, якщо раптом все ж буде війна. Та він сам на подібні розмови не звертав уваги та у “велику” війну не вірив, а батьків намагався заспокоїти. 

Для Тора, як і для мільйонів Українців, повномасштабне вторгнення росії стало несподіваним. Він згадує, що зазвичай міцно спав о 5-6 годині ранку - це був найміцніший сон за добу. Але 24 лютого в цей час чоловік не міг заснути. 

“О 5 ранку я не спав. Я вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. Було якось тривожно всередині. Не знаю, може я підсвідомо щось відчув, чи щось було таке в атмосфері”

Вже стоячи на балконі чоловік почув вибухи. Спочатку він подумав, що це грім. Потім повернувся у кімнату відпочивати далі. Але через деякий час знову почув вибухи. І вже після цього стало зрозуміло: все почалося знову.

“Тоді 2014 рік знову проминув перед моїми очима: обстріли, переїзд, автобуси, діти, сумки”

Графіті намальоване у 2020 році на фестивалі THOR HAMMER

“У перший же день повномасштабної війни я зрозумів, що треба виїжджати”

В’ячеслав пам’ятав, що у Горлівці 2014 року події розгорталися повільно. І виїхав він звідти вже тоді, коли почалися бойові дії. Але у 2022 році все сталося швидко, бої розпочалися одразу на багатьох напрямках. Тривоги додавали розмови російських пропагандистів про плани “звільнити” Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут, Дружківку, Костянтинівку, Лиман.

“Мені здалося, що одразу постраждають саме міста Донеччини. Я не думав, що під ударом опиняться Київ чи Херсон. Але я точно знав, що у Слов’янську вже небезпечно”

Після 24 лютого чоловік почав чекати, поки його родина погодиться на евакуацію. Він почав потроху тиснути на тому, що виїхати треба хоча б заради малої дитини. 

“Пам’ятаю, що 8 березня ми ще святкували у Слов’янську, під звуки вибухів та сирен. Але саме тоді настала точка кипіння, хоча всі і так вже були на валізах”

Врешті-решт, В’ячеславу вдалося всіх умовити, у перших числах березня родина сіла на евакуаційний потяг та попрямувала на захід України. Місто для евакуації він обирав з тієї умови, щоб було ближче до активного життя та цивілізації. Таким чином сім’я залишилася в Івано-Франківській області, а наш співбесідник обрав для себе Львів.

“Облаштуватися на новому місці було не складно”

Urban Camp, травень 2022

“Після евакуації облаштуватися було не складно, бо сюди також переїхали наші друзі  "Street Culture" з Харкова. У Львові я знайшов штаб вуличних культур Urban Camp - людям звідти великий респект за те, що вони роблять. Взагалі тут дуже добрі люди”

Вже у Львові В’ячеслав зайнявся волонтерством та пошуком роботи. Музика, брейк-данс та вуличні культури на деякий час відійшли на друге місце. Він став допомагати з доставкою, завантаженням та розвантаженням гуманітарних вантажів. На всі інше не було ані часу, ані бажання. 

“Зараз на заході перенаселення. Мені важливо було, щоб усі люди, які евакуюватися сюди, отримали продукти, були нагодовані”

Через деякий час, коли вдалося більш-менш оговтатися та облаштуватися на новому місця, В’ячеслав знову почав тренувати дітей, влаштовувати невеличкі культурні події, та повертати себе до фізичної форми. 

“Якщо у Слов’янську на 90 відсотків я займався культурою, а решту 10 відсотків присвячував особистим справам, то тут 90 відсотків часу я присвячую волонтерству, а 10 відсотків - особистому життю та культурі”

“Основа мого емоційного балансу - це, перш за все, мої навички з брейкінгу”

У прагненні допомогти якомога більшій кількості людей та повернутися до більш-менш врівноваженого життя важливо було знайти те, що допомагатиме тримати рівний емоційний стан. І тут на допомогу прийшло те, чому Тор присвячував більшу частину життя до “великої” війни - брейк-дансу. А ще йога, медитація, природа, радощі простих повсякденних речей: 

“Основа мого емоційного балансу - це, перш за все, мої навички з брейкінгу. У Слов’янську, окрім брейкінгу, я ще практикував йогу та медитацію. Учням я викладав не тільки якісь круті фінти, а ще філософію, йогу. 

Тобто тут я, наприклад, прийшов у парк, сів під дерево, концентруюся на позитивних думках. Я ж розумію, що це не може бути вічно, врешті-решт ми переможемо. І все буде добре. Не треба залишатися в думках про похмуре майбутнє чи не пережите нормально минуле. Треба жити тим, що є сьогодні. Я кожного ранку прокидаюся і дякую Богу за те, що є сьогодні, сонцю - за те, що воно встає. Знаходжу гармонію в якихось простих речах. Так, у мене немає багато грошей, іноді їх не вистачає. Але гроші зараз - це взагалі не головне. Будинки руйнуються, автівки важко обслуговувати. Людям треба жити взаємною допомогою, спостерігати за собою”

Попри обставини В'ячеслав Тор підтримує зв’язок із командою "Слов'янські Вуличні Культури" та учнями - всіх війна розкидала по різних куточках України. Брейкдансер вірить, що усі рано чи пізно знову зберуться разом, а після перемоги планує повернутися у Слов’янськ і продовжувати там розвивати культуру, влаштовувати фестивалі та робити все те, що наповнювало сенсом життя до повномасштабної війни.

“Я на 200 процентів впевнений, що після війни та темряви буде світло, буде все круто, буде все цвісти. І ми, діячі, пов’язані з культурою, повинні на 200 процентів вкластися, щоб наші діти бачили: на Донеччині є скейтбординг, тут є брейкденсинг, Street culture, є музика, є джеми, що тут є веган-кафе, є екодвіжухи, що все є. Ось це моя така мрія”

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262