Ядерне роззброєння України - як цією темою маніпулюють в інфопросторі

У 2022 році в медіа та соцмережах періодично лунали думки на кшталт: “от якби Україна не відмовилася від своєї ядерної зброї, то хід цієї війни був би зовсім іншим”. Чи насправді це так? І що про це писали різні медіа та медійні особи? Розібрав сайт міста Словʼянська 6262.

За часів, коли Україна була частиною Радянського Союзу, на її території розміщували ядерну зброю. Зараз на згадку про це залишився лише Музей ракетних військ стратегічного призначення, який знаходиться у Кіровоградській області.

Під час повномасштабної війни Росії проти України серед українців періодично стала спливати думка, що, можливо, історія склалась би інакше, якби наша країна не відмовилася від ядерної зброї після розпаду СРСР.

Але як було насправді?

Чому для України важливо було позбутися ядерної зброї?

Що з цього приводу писали різні українські медіа?

Трохи історії: як, чому та коли Україна відмовилася від ядерної зброї? Офіційна версія

Україна втратила ядерний статус 2 червня 1996 року. Вона успадкувала ядерну зброю від Радянського Союзу та мала на цей момент третій в світі ядерний потенціал. 

Склад на 1991 рік:

• 176 міжконтинентальних балістичних ракет: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтній пусковій установці.
• стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43).
• ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 2500 до 5300
• тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.

Зараз в Україні немає ядерної зброї, але є частина потенціалу, який міг би дозволити поновити її виготовлення. 

Але після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу. Фундаментальні принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») були закладені в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.

США та Росія однозначно бажали бачити Україну без'ядерною державою, і тиснули на неї. Через позицію тодішнього президента Леоніда Кравчука, керівництво держави активно декларувало наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.

З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтону і Москви. Американці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії. Всі тактичні ядерні боєприпаси були оперативно переміщені на російські заводи для знищення.

Водночас прем'єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго. 

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Таким чином Україна підтвердила, що має наміри повністю її позбутися та використовувати атомну енергію тільки у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску.

5 грудня 1994 року Україна, Російська Федерація, Велика Британія та Сполучені Штати Америки підписали Будапештський меморандум. Згідно з ним держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску. Як бачимо, Росія не виконала жодного свого зобовʼязання.

В 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків Ту-160 та 21 літак Ту-95МС. Однак інші держави не наслідували прикладу України. 

Коли ж Росія вперше вдерлася на територію України у 2014 році та анексувала Крим, поновилися розмови про можливість відновлення ядерного статусу України. Далі ми наведемо витримки зі статей на цю тему, які різні українські медіа публікували протягом 2022 року.

“Ядерна зброя: чому Україна відмовилась від неї і чи реально стати ядерною знову?” - матеріал від Радіо Свобода, опублікований ще 22 лютого 2022 року

Під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції 19 лютого президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не отримала гарантій безпеки, які обіцяли їй за Будапештським меморандумом в обмін на відмову від ядерної зброї. 

Президент Володимир Зеленський також ініціював – вчетверте, за його словами, – консультації у рамках Будапештського меморандуму. «Якщо вони не відбудуться або за їх результатами не буде конкретних рішень щодо гарантування безпеки нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів», – додав Зеленський.

Дехто сприйняв це як такий собі натяк на можливість відновлення ядерного статусу в разі, коли країни Будапештського меморандуму не нададуть гарантій безпеки Україні. 

Фахівці кажуть, що хоча Україна і мала на момент розпаду СРСР третій за потужністю ядерний арсенал світу – ця зброя все ж не була українською. Тобто вона все одно була чужа, не своя. 

Командували цією зброєю з Росії, «ядерна валізка» була у президента Російської Федерації. Всі спроби першого президента України Леоніда Кравчука отримати «ядерну кнопку» – технічну можливість блокувати неузгоджений з ним запуск ядерних ракет з української території – так і залишились спробами, – Москва на це категорично не пішла.

Технічне обслуговування ядерної зброї здійснювали спеціалісти з Росії. Тобто, українським цей арсенал був радше номінально.

Певні проблеми з допуском та браком інформації також виливались на початку 1990-х років у публікації на кшталт «На ядерних шахтах України зріє другий Чорнобиль». Тобто, були сумніви щодо технічного стану і стану безпеки тієї зброї.

Теоретично, стримати Росію могла б тактична ядерна зброя – але от її якраз Росія швидко і неафішовано вивезла з України на свою територію у травні 1992 року. 

Вартість лише збагачених урану та плутонію у ядерних боєголовках тягнула на десятки й десятки мільярдів доларів, але Росія на компенсаційні поступки не йшла – час працював на неї – чим довше Україна тягнула з ядерними роззброєнням, тим більше проблем у неї з’являлось.

Тоді в Україні була енергетична криза – не рідкістю на початку 1990-х були так звані «віялові» відключення – коли цілі області в певні години дня сиділи по черзі в темряві без світла через його брак. Плюс росли газові борги, і Москва вже тоді, наголошують фахівці, почала використовувати газ як політичну зброю проти України, тиснучи на неї.

Збереження ядерної зброї було б дуже дорогою справою. 

Також на тлі виступу Володимира Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції, за кілька днів до широкомасштабного вторгнення Росії, Суспільне випустило відеосюжет про те, чи є технічні можливості для виготовлення ядерних зарядів в Україні, та якою буде реакція світу:

Відео вийшло днем раніше статті від Радіо Свобода, тобто 21 лютого 2022 року.

Вже під час широкомасштабної війни РФ проти України інші медіа також випустили низку матеріалів, які мають приблизно однаковий контекст: історія ядерного роззброєння України, обставини цієї події та причини. Але деякі тези все ж відрізняються.

“Чому і як Україна відмовилась від ядерної зброї. Та чи реально знову стати ядерною державою” - стаття CHAS.NEWS від 15 липня 2022 року

Коли українські посадовці на чолі з президентом ще до повномасштабної війни казали про необхідність перегляду Меморандуму, який не працює, вони мали на увазі гарантії безпеки. А зовсім не те, що просто завтра Україна створить у себе ядерну зброю.

По-перше, ціна питання. Той таки Леонід Кравчук говорив, що «в його час» вважалось, що відновлення ядерного арсеналу може коштувати $45 млрд, а у 2017 році він оцінив можливі витрати у $100 млрд. Військовий експерт Дмитро Снєгірьов, виходить з того, що починати доведеться не з нуля, і каже про необхідність щорічних вливань у $200—300 млн потягом 5-7 років.

Але справа не лише в шалених грошах. Навіть після російської агресії цивілізований світ не дозволить Україні набувати ядерний потенціал. І санкції, якими зараз пробують вгамувати Росію, посиплються і на Україну.

"Могли б шантажувати весь світ". Чи могла Україна зберегти ядерну зброю” - стаття ВВС від 31 липня 2022 року

Лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія в інтерв'ю програмі "Хард з Влащенко" назвав фатальною помилкою президента Кравчука відмову від ядерної зброї, за допомогою якої, за словами депутата, можна було б "шантажувати весь світ". Слова депутата викликали резонанс у соцмережах і не тільки.

"У Кравчука, мені здається, помилка фатальна - це позбутися ядерної зброї, підписавши меморандум (Будапештський. - Ред.), який нічого не значить. В цілому ми сьогодні успадковуємо цю одну помилку. Якби ми були ядерною державою, повірте, всі б з нами розмовляли інакше", - заявив Арахамія в інтерв'ю.

На думку голови фракції "Слуга народу", треба було проявити наполегливість і домогтися підписання більш сприятливих документів. Він також заперечив аргумент про відмову від ядерної зброї через високу вартість її обслуговування.

"Навіть якби не могли обслуговувати, ми могли б тоді скоротити, але залишити ядерний потенціал. І ми могли б шантажувати весь світ. Давали гроші б на обслуговування. Як зараз відбувається в багатьох інших країнах", - заявив Давид Арахамія.

Раніше в інтерв'ю виданню Axios, опублікованого у лютому 2021 року, президент Зеленський заявив про "велику помилку" і "зраду стосовно України" щодо відмови від ядерного статусу.

"Якби в Україні зараз була ядерна зброя, якби ми тоді не зробили таку велику помилку, а я вважаю, що це помилка на сьогодні, то не було би вторгнення, і ми мали б свої території. Тому що ми завжди могли б говорити на рівних з Російською Федерацією та з усім світом", - сказав Зеленський.

"У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї"

Професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Галака є одним з ключових українських спеціалістів з ядерної зброї та нерозповсюдження.

Економічний фактор відмови від ядерного статусу він вважає другорядним.

"Тут було політичне рішення. У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї. Він боявся відповідальності і наслідків протидії з боку Росії. І по-третє, він виконав російську умову", - каже експерт.

Сергій Галака пояснює, що для України більш критичним було збереження саме цієї тактичної ядерної зброї (артилерійських снарядів, авіабомб з ядерними зарядами, які мають потужність у декілька кілотонн). Її можна було використати на відстані до 1 000 км.

"На території України було дуже багато тактичних боєприпасів, можливо, понад 4 000, точну кількість досі не знаємо. Тактичне озброєння Україна могла проконтролювати, бо воно не вимагає спеціальних кодів. Там рішення ухвалювалося так: командир корпусу має сейф, у сейфі пакет з вказаними цілями, і командир корпусу ухвалює рішення на випадок війни. Вони за радіусом дії до 1000 км, це був би ідеальний засіб стримування для України", - каже експерт.

Тактична ядерна зброя могла стримати агресію будь-якого сусіда, водночас не становила загрози будь-якій західній державі, окрім східної частини Німеччини.

"Можна було на якийсь період зберегти тактичну ядерну зброю як елемент торгу. Я думаю, довелося б її віддати, але можна було отримати реальні гарантії безпеки, вимагати для себе статус особливого партнера, можливо, навіть в перспективі - зобов'язань прийняти Україну в НАТО", - вважає експерт.

Або можна було отримати економічні гарантії. Якби навіть прийшли 20 млрд американських інвестицій, не важливо в яку сферу, з гарантіями від Корпорації приватних закордонних інвестицій США (Overseas Private Investment Corporation), ніхто б сюди сунутися не ризикнув. Це була б найкраща гарантія, але цю ідею не використали".

Сергій Галака наголошує, що у порівнянні з тактичним стратегічне ядерне озброєння, перемовини про вивезення якого йшли у 1992-1994 роках, не мало для України такого значення як фактор стримування.

Йдеться про 176 шахтно-пускових установок з балістичними ракетами, націлених на США, понад тисячу боєголовок для них та стратегічні бомбардувальники. Зрозуміло, що Вашингтон прагнув позбутися такої загрози.

Водночас експерт заперечує аргумент про неминучу відсутність в України доступу до стратегічних озброєнь. Було б бажання.

"Там була складна система кодування. Україні треба було її переробити під себе. Це було складно зробити, але на "Хартроні" (підприємство з розробки автоматичного управління ракетною технікою у Харкові. - Ред.) це могли зробити, бо вони робили це для всього СРСР. Щоправда, у таємниці зробити це б не вдалося, реакція Росії була б швидкою", - розповідає він.

"Шансів зберегти зброю не було"

Доцент ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, політолог Микола Капітоненко вважає рішення позбутися ядерної зброї правильним в умовах 1990-х років.

"Україна нікого б не змогла шантажувати. В ядерному стримуванні діє своя логіка. Якщо ти є суперником держави, в якої ядерний потенціал в 100 разів більше за твій, твоя ядерна зброя не працює для захисту території, можливо, навіть створює додаткові ризики. В сильнішої сторони є стимул знищити суперника превентивним ударом"

Ще більш абсурдним експерт вважає спроби перекласти відповідальність за ситуацію, в якій опинилася Україна 2014 року, на Будапештський меморандум.

"Будь-які домовленості, якщо вони продумані або спираються на баланс інтересів, вони будуть виконуватися. Якщо ж ви підписуєте договір, за яким стоїть нестабільний баланс інтересів, який дуже скоро може перестати бути вигідним для одного з учасників, - це ваша проблема", - пояснює Микола Капітоненко.

"Будапештський меморандум - це документ у дусі свого часу. Він довго пропрацював, до 2014 року майже 20 років, які були мирними. А от те, що за ці 20 років нічого не придумали у сфері безпеки та жодним чином її не укріпили, це вже проблема не тих, хто його підписував. Не можна підписати документ, який буде гарантувати вашу безпеку назавжди"

“Ядерне роззброєння України” - стаття LB.ua від 7 вересня 2022 року

Наша держава не потребує армії: у 1917 році в цьому були переконані багато українських політиків. Світ втомлений довгою та страшною світовою війною, і врешті всі відмовляться вирішувати проблеми силою зброї. А Україна може стати прикладом.

Насправді ж – не стала прикладом, і, розділена між окупантами, перестала бути незалежною.

Цей жорстокий урок залишився не засвоєним. Через сім десятиліть після падіння УНР нове покоління українських політиків вирішило позбутися ядерної зброї. 

У світі, втомленому довгою та виснажливою холодною війною, рухались до скорочування такого озброєння. Україна мала стати однією з перших країн, які добровільно відмовляться від усього ядерного потенціалу. Раніше це зробила лише Південно-Африканська Республіка: знищила 6 своїх ядерних зарядів. Вони стали непотрібними цій державі після падіння комунізму в світі, а отже – він перестав бути загрозою для Африки.

Україна пішла значно далі: зреклась тисяч одиниць зброї, причому на користь свого головного історичного ворога – Росії. 

Далеко не всі, хто ініціював цей крок, зумисно прагнули послабити українців. Частина навпаки вважали, що відмова від ядерної зброї полегшить шлях України до незалежності, гарантує їй підтримку усього світу. 

Включення тези про без’ядерний статус у декларацію про суверенітет не досягло підтримки Заходом незалежності України. Збереження цілісності СРСР і після Декларації залишилося основою політики США. 

Америка не поспішала визнавати незалежність України навіть після її проголошення парламентом. Не пришвидшило цього процесу й ухвалення 24 жовтня 1991-го Верховною радою ще заяви, яка фіксувала без'ядерний статус новопосталої держави.

Лише після всеукраїнського референдуму, на якому більшість громадян підтримали Акт 24 серпня, Сполучені Штати визнали Україну.

Але навіть після цього США продовжували вважати головним партнером на пострадянському просторі саме Росію. 

Сприятливе середовище для роззброєння створило те, що українська політична еліта не була готова належно відстоювати національні інтереси. Незрілою була більшість українського суспільства, яка не вбачала загрозу у Росії, натомість і далі з острахом ставилася до НАТО.

У 1994-му після зустрічі з президентом США Біллом Клінтоном, який у січні несподівано прибув до Києва, Леонід Кравчук підписав так звані тристоронні домовленості. Вони значною мірою суперечили українському плану роззброєння.

Йшлося вже не про знищення розміщеної в Україні зброї, а про передачу Росії. Не було мови про фінансові компенсації. При тому, що лише ядерні матеріали, яких позбавляли Україну, оцінювали в близько 100 мільярдів доларів.

Але найважливіше було проігнороване. Положення, в якому парламент зазначав: «Україна позбуватиметься поетапно ядерної зброї за умови одержання надійних гарантій національної безпеки», не згадували.

Минуло двадцять років, і після окупації росіянами Криму ми побачили, що рацію мав таки американський дипломат. Україна не отримала жодних гарантій безпеки за відмову від ядерної зброї.

Тому не спрацювала апеляція до цього договору вже іншого українського президента Володимира Зеленського.

"Я ініціюю, – заявив він, – проведення консультацій у рамках Будапештського меморандуму. Скликати їх доручено міністру закордонних справ, і якщо вони знову не відбудуться, або за їх результатами не буде гарантій безпеки для нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює, і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів"

“Зеленський пропонує гарантам із Будапештського меморандуму підписати нову "серйозну" угоду” - стаття Української Правди від 16 листопада 2022 року

Президент Володимир Зеленський пропонує підписати з гарантами Будапештського меморандуму, окрім Росії, нову угоду з прописаними наслідками у разі агресії, а також щоб ці країни підписали аналогічну угоду з Росією.

Пряма мова:

"Будапештський меморандум, який підвів усіх нас. Починаючи з тих людей, які це юридично слабко підписували до всього нашого суспільства, бо ми були впевнені, що наша територіальна цілісність і безпека існує і вона захищена. Ось вам приклад Будапештського меморандуму.

Будь ласка, давайте його впровадимо в життя, зробимо формат, щоб він жив. І будемо розуміти, що ніякі ядерні погрози Росії, крім їх риторики, не будуть застосовані. Весь світ думає про це, так давайте це зробимо. Як?

Давайте візьмемо коло гарантів Будапештського меморандуму, окрім Росії, ми, Україна, підпишемо з ними знов угоду, серйозну угоду з наслідками. І потім зробимо дзеркальний договір тих самих членів меморандуму, гарантерів, і Росії. Хай вони зроблять те саме, з наслідками. І так воно спрацює. І моя логіка була в тому, що є такі кроки і давайте так зробимо. Ви ж кажете, треба швидше, ви ж кажете, Росія хоче мир"

Отже, ось такі тези стосовно ядерного роззброєння України лунали в інфопросторі

• Україна не мала іншого вибору, окрім як позбутися ядерної зброї;
• Україна не змогла б обслуговувати ядерну зброю - в неї не було для цього грошей та технічних можливостей;
• Україна не отримала гарантії безпеки, які їй обіцяли за роззброєння;
• Україна не отримала фінансову компенсацію за віддану ядерну зброю;
• Якби Україна зберегла ядерну зброю, вона могла б більше важелів впливу на Росію і її б більше поважали;
• Навіть якби Україна зберегла ядерну зброю, вона не змогла б нею шантажувати Росію, адже остання має значно більший ядерний потенціал;
• “Чорна валіза з кнопкою до зброї” була в Росії, тому Україні від ядерної зброї не було б ніякої користі;
• Україна могла б отримати доступ до керування ядерною зброєю, якби хотіла;
• Україна могла б зберегти хоча б тактичну ядерну зброю, дальність якої трохи більше 1000 км.

Ці тези якоюсь мірою суперечать одна одній. Однак той факт, що українські медіа та публічні особи повертаються до цієї теми, свідчить про те, саме зараз ми аналізуємо історію незалежної України. Аналізуємо помилки минулого керівництва, розбираємо їх кроки та слова. А ще ми продовжуємо шукати способи убезпечитись від Росії та отримати якісь нові концепції миру. Адже історія ядерного роззброєння України дає зрозуміти, яка саме ядерна зброя зараз знаходиться в Росії, які потрібні умови для її зберігання, та яку вона має потужність. Втім, історія не любить слово “якби”, тому маємо працювати з тими обставинами, які маємо зараз.