Після російських злочинів: як рідним допомогти жінкам, що пережили насильство

Щодня світ дізнається про нові злочини, скоєні російськими окупантами в Україні. Це сексуальне насильство, катування, допити із застосуванням тортур тощо. Світ дізнається це від української влади та правоохоронних органів, ті - від постраждалих, які наважуються розповісти про пережите. Але щоб наважитись про це розповісти, потрібні неабиякі вольові зусилля. 

Для тих українок, які пережили різні російські знущання, справжнім випробуванням часто є необхідність розповісти про це найближчим людям. Не кажучи вже про психологів, правоохоронців та інших сторонніх людей. 

• Але як найближчим людям правильно реагувати, коли людина вирішила розповісти про пережитий страшний досвід? 

• Що можна і не можна казати постраждалій? 

• Як родичі та рідні можуть допомогти постраждалій? 

• Яку невідкладну психологічну допомогу можуть надати люди, чия близька людина тільки що пережила зґвалтування чи якийсь із видів сексуального насильства?

• І як взагалі правильно підтримувати близьку людину в таких ситуаціях, щоб ще більше не нашкодити?

Відповісти на ці питання нам допомогла Катерина Гуріна - психологиня та емоційно-образна терапевтка, яка працює в ГО "Елеос" у проєкті "Поруч з тобою" і допомагає жінкам, постраждалим від насильства, тортур та полону під час війни.

Про те, як ГО “Елеос” допомагає вцілілим жінкам після російських злочинів українкам, читайте у попередньому матеріалі:

Наймолодшій - 4, найстаршій - 82: як в Україні допомагають жінкам, що пережили російські зґвалтування

Яка перша психологічна допомога тим, хто пережив російські воєнні злочини?

Якщо це тільки сталося, людина, скоріш за все, буде знаходитись у шоковому стані. Коли людина опиняється вже в безпечному просторі і приходить до тями, то, перш за все, важлива елементарна підтримка, повага і наголос на тому, що “ти вже в безпеці, все закінчилося, ти це пережила”.

Важливо наголосити, що людина не стала жертвою, а пережила це, впоралася і що вона/він молодець.

Також варто сказати людині, де вона знаходиться, що це місце безпечне. Попросити людину подивитися на вас, спитати якісь прості речі про людину (наприклад, попросити сказати, як її звати, попросити назвати вік), попросити порахувати щось. Тобто акцентувати увагу на деталях, які допоможуть людині відчути себе тут і зараз.

Як допомагати, коли вже пройшов певний час від події?

Пройшов певний час, людина поспілкувалася з лікарями, поліцією, іншими людьми, і потрапляє до психолога або до волонтера. Тут головне правило - ні на чому не наполягати, а дати людині можливість контролювати спілкування. Вона має відчувати, що ніхто не буде на неї тиснути, обмежувати, командувати тощо.

Якщо постраждала каже, що не хоче про щось говорити, треба поважати це “ні”. І дати можливість самій вирішувати, що розповідати. 

Головне - створити безпечний простір. Спеціалісти зазвичай питають на першому сеансі, як людину звати, чи їй зручно, як вона зараз, чи зручно влаштувалася, якщо, наприклад, це жінка, яка приїхала в шелтер.

Якщо допомагають жінці, яка пережила насильство, то важливим аспектом безпечного середовища і психологічного відновлення є місце, в якому знаходяться виключно жінки. Тобто йдеться про шелтери. Тому Катерина Гуріна на даному етапі рекомендує звертатись до ГО “Елеос”, чиї співробітники допоможуть жінкам з реабілітацією в шелтері.

Людині може бути важливо, що їй ніхто не “полізе вскривати мозок”. Тобто вона може бути не готова до спілкування з психологом. Тоді фахівець може спочатку не говорити, що є психологом. А може просто говорити, що є фахівцем, соціальним працівником, волонтером тощо. Що з людиною просто готові бути тут і зараз, бути поруч, слухати, що її поважають і вважають сильною.

Як комунікувати з людиною, яка тільки-но пережила насильство?

Тут психологиня радить спочатку просто загорнути людину в плед чи ковдру, дати випити теплого чаю, спитати, як людина зараз. Це кризова допомога, тому в такий момент дуже важлива увага і ненавʼязлива турбота. Тобто, знову ж таки, треба дати людині відчуття безпечного простору і кордонів власного тіла.

В цей момент дуже важливо те, що людина почує від тих, хто їй допомагає. Головне - ні в якому разі не звинувачувати постраждалу, не критикувати. І не казати фраз в дусі: а як це могло бути, а чому ти туди пішла, а навіщо ти так одягнулася, а навіщо ти так поводилася, от якби не коротка спідниця, от якби ти жінкою не народилася.

Запитайте людину, що прямо зараз ви для неї можете зробити, чи, може, варто просто поруч посидіти. Зʼясуйте, чи потрібна швидка, чи викликати поліцію. Якщо так сталося, що ви опинилися поруч з людиною, яка вам малознайома і не близька, спитайте, чи треба покликати когось із рідних.

Водночас не варто намагатися надавати ту допомогу, за яку відповідають спеціалісти. Також не варто детально розпитувати людину про те, що з нею сталося, і що вона пережила.

Для близьких головне - просто любити і набратися терпіння. З часом людина сама розповість те з пережитого, що вважає за потрібне озвучити. Якщо ви не впевнені в тому, як правильно діяти, подзвоніть самі психологу і спитайте, як поводитися з постраждалою.

Як правильно реагувати близьким та родичам, коли жінка вирішила розповісти про пережите?

Психологиня наголошує на тому, що в такій ситуації також важливо проговорювати наступне: ти молодець, ти зараз в безпеці, ти зі всім впоралась, скажи, що я можу для тебе зробити, як я можу тобі зараз допомогти.

Варто розуміти, що доросла людина може поводитись як маленька дитина, спілкуватися не так, як раніше. До цього треба ставитись спокійно і памʼятати, що має пройти час, перш ніж людина оговтається повністю. 

Не очікуйте, що людина одразу вийде на роботу, буде жити і працювати як раніше, виконувати справи по дому і з усіма спілкуватися. 

Ставтеся до всього спокійно, і скажіть людині, що ви її підтримуєте, любите і поважаєте, що людина не сама, що вона ні в чому не винувата, і ви готові зробити все, щоб їй було комфортно. Обійміть людину, якщо вона не проти. 

Коли ви слухаєте людину, слід утриматися від реакцій на кшталт: не може цього бути, ти перебільшуєш, та ти видумуєш. Заперечення - це зазвичай автоматична реакція на щось страшне. Але робити цього не можна, бо вцілілу людину така реакція травмує.

Якщо ви відчуваєте, що вам важко слухати і жити з отриманою інформацією, також зверніться до психолога, зателефонуйте на гарячу лінію.

Також варто памʼятати, що людина може спробувати одразу повернутись до нормального життя і “закрити” травматичну історію, не повертаючись до неї, бо “комусь зараз гірше” і “не треба нити”. Катерина Гуріна каже, що на першому етапі це працює, але наслідки можуть бути згодом - наприклад, сни, навʼязливі думки, певні страхи. Тому все ж не слід нехтувати допомогою психолога.

Чи потрібно створювати ще якісь додаткові умови, аби допомогти людині все пережити?

Зайвий раз не варто наголошувати на тому, що ваша людина пережила щось жахливе. Натомість краще все ж обережно скерувати її до фахівця. Не варто “трястися” над людиною і “здувати з неї пилинки”, чи постійно жаліти.

Якщо ж людині, наприклад, страшно засинати, можна спитати, чи залишити їй включеним світильник, чи хоче вона, щоб ви посиділи з нею поруч, поки вона засне.

Може бути так, що людині страшно самій лишатись в квартирі. А може бути навпаки - певний час немає сил бачитись з родичами. Тому варто реагувати вже за обставинами, але не прибігати до гіперопіки.

Також дайте людині можливість, час і простір потроху повертатися до того, що вона хоче, і що їй цікаво. Головне - повернути людині контроль у простих речах: хочу - не хочу, буду - не буду, піду - не піду.

Чи є емоції і реакції, які можна вважати “тривожним дзвіночком”?

Варто звернути увагу, коли людина погано спить. Вона не може спати, чи прокидається, чи коли скаржиться на якісь психосоматичні симптоми, чи вона не може, наприклад, вийти на вулицю. Це говорить про те, що жінка чи дівчина дуже вражена і не може впоратися самостійно, цей захист не працює. Значить, потрібна допомога.

Тоді можна спитати, чи щось сталося. Сказати щось на кшталт: 

“Я бачу, що тобі погано. Я бачу, що з тобою щось коїться. Я не знаю, що з тобою сталося, ти можеш не розповідати. Скажи, як я можу тобі допомогти, щоб тобі було трохи легше. Я тебе люблю, я хочу допомогти, хочу бути поряд, не знаю як”

Але в будь-якому випадку однієї підтримки близьких та рідних може бути недостатньо, аби жінка чи дівчина повністю відновилася. Тому не варто нехтувати допомогою фахівця. Адже дбати про морально-психологічний стан - не менш важливо, ніж про фізичний, бо часто ці аспекти тісно між собою повʼязані.