“Буду капеланом, якщо доживу” - історія захисника зі Словʼянська

Кожен захисник України - це людина зі своєю унікальною історією та життям, яке, як і в мільйонів інших українців, розділене на “до” та “після”. Хтось із військових був вимушений взяти до рук зброю саме 24 лютого 2022 року, хоча до цього мав цілком цивільну професію. А хтось був у лавах українського війська ще тоді, коли війна рф проти України точилася лише у Донецькій та Луганській областях. Ми розкажемо історію захисника зі Словʼянська, що на Донеччині, який мріє стати капеланом.

Максим “Преподобний” Абрамов - захисник зі Словʼянська, що на Донеччині, який став військовим у 2018 році. Він учасник бойових дій, має медаль за службу Україні та орден за мужність 3 ступеню.

Спочатку його метою було стати військовим капеланом. Вже тоді Максим навчався на першому курсі у духовній семінарії, на пасторське служіння. Для того, аби підкріпити свої знання практичними навичками, хлопцю довелося йти до війська. 

Тож коли Максиму прислали повістку, він без вагань пішов на військову службу. Строковиком він пробув півтора року - спочатку Десна, потім Балаклія. Після цього військовий повернувся додому і через пів року пішов на контрактну службу і став кадровим військовослужбовцем. Відтоді і понині Максим служить у батальйоні “Донбас”.

Рішення стати військовим рідні та близькі хлопця спочатку сприйняли дуже важко, адже він - єдина дитина в сімʼї. Батьки відмовляли його, вагались, але насправді розуміли, що рішення остаточне. І це саме те, чим Максим далі хоче займатись. Врешті батьки його відпустили і благословили.

“І навіть зараз я бачу, що коли війна закінчиться, я отримаю освіту і буду військовим капеланом. Буду з ветеранами співпрацювати, і багато іншого, якщо доживу до цього моменту”

Після підписання контракту Максима відправили на більш фахове навчання, тоді він отримав звання молодшого сержанта з відповідною посадою командира відділення.

 На момент нашого спілкування Максим також був на навчаннях. На моє питання про те, чи готувався захисник до повномасштабної війни, він відповів так:

“Коли ти знаходишся у військовій структурі, ти себе готуєш. Ти можеш вивчати не тільки військове мистецтво, але й філософію, психологію, теологію, як я люблю. І тим самим себе готуєш морально і фізично до таких викликів, що може бути у нас повномасштабна війна”

Так, коли почалося повномасштабне вторгнення рф, батальйон “Донбас” був одним з перших, хто поїхав на захист наших кордонів і відбиття ворогів. Сам Максим через півмісяця після початку повномасштабної війни брав участь у бойових діях. 

Як 24 лютого 2022 року, так і зараз головною мотивацією для Максима було перше покликання, тобто присяга, яку він дав українському народу, що буде захищати країну. 

“По-друге, я розумію контекст росії. Тому що я вивчаю філософію, теологію. Я не хочу жити в тоталітарній країні, яку потім створив би путін. Я не хочу жити в рабстві від московії. Я - військовий. А військовий - це не той, хто дивиться вперед, а той, хто дивиться назад і розуміє, чому він дивиться вперед. За мною стоять літні люди, діти і багато інших, хто потребує нашого захисту.

Через 50-60 (прим. років) це може повторитись з Молдовою, це може повторитись з іншими країнами, тому рашизм або проєкт СРСР 2.0 він не повинен пройти”

Щодо того, як змінилася поведінка ворога за ці майже два роки, на його думку, зараз тактика росіян на полі бою значно відрізняється від того, що було у перші місяці “повномасштабки”. Тому що тоді, за словами захисника, вони намагалися вдарити по девʼяти напрямках, заходили маршем і не розгортались. Адже покладались на віру, що це буде бліцкриг.

Зараз у росіян інша тактика, - каже військовий. Зокрема, потокове виробництво та постачання дронів, безперервний штурм кількох напрямків.

“Ще плюс тактично-оперативна ситуація, яку вони зробили протягом минулого року. І хочу сказати, вони в нас дуже багато чому навчились. Тому що ми, наприклад, перші застосовували дрони FPV. Ми ті, хто штурмували ці посадки декількома групами. І вони це все прийняли. І росіяни застосовують тактику “мʼясних штурмів”, так, це аморально, але це діє. Коли заходить одна група, друга, третя, четверта, п'ята група, на шосту вже позиції займають. Чому? Тому що хлопці з нашої сторони стоять, відбивають цю атаку, а на цьому етапі в них вже і БК може закінчитись, і вони втомлені. Тому це ефективно. На виснаження.

Зараз війна йде більш на тактичному рівні. Це дрони, російські “мʼясні штурми”, радіоелектронна боротьба, яка в росіян теж сильно розвинена. І зараз ми в такому стані, де ми займаємося стратегічною обороною з елементами маневрової оборони. Це коли наші війська не в статиці стоять, а мають можливість рухатися і займати вигідні рубежі”

На думку Максима, зараз більшість цивільних людей все ж адекватно розуміють, що відбувається в країні, попри велику кількість дописів у соцмережах, які стверджують протилежне. А військові, як ніколи, мають великий авторитет в середині населення нашої держави. І якщо порівнювати з 2014 роком, і зараз - це різні стадії прийняття армії як інституції. 

“Є маргінальні люди, які, на жаль, не розуміють, що коїться, про що зараз ця війна, і що приходиться відчувати військовому, який втратив своїх побратимів, поранення отримав. Але це не масове явище. Врешті решт, добро все рівно буде перемагати”

Військовий зізнається, що за період цієї війни найважчим залишається той день, коли він втратив друзів та отримав поранення. Один з найважчих моментів війни - це коли ти втрачаєш своїх побратимів - каже захисник.

“Навіть не те, що ти думаєш, виживеш чи не виживеш. Це насправді мало кого турбує. Найважче для військових - коли ти втрачаєш своїх побратимів”

Максим погоджується з тим твердженням, що під час війни для військових побратими стають ближче, ніж родичі чи друзі з цивільного життя. Адже військові знаходяться в одних умовах.

“На війні любов до ближнього проявляється найяскравіше. Бо твій побратим віддасть життя за тебе. І людина, яка знаходиться з тобою в скрутних обставинах, буде ближче, ніж рідний брат, наприклад, який знаходиться в тилу. Ти з побратимом розділяєш крихти хліба, ти з ним знаходиш спільну мову, ти смієшся з одних жартів, тому що ти розумієш сам контекст. Тому, звісно, військові, які знаходяться на передовій - це велика сім'я”

Водночас захисник не погоджується з тим стереотипом, що військові - це люди без жодного страху. На думку Максима, страх - це базове налаштування в людині. І якщо страх правильно налаштувати, то він перетвориться на хвилювання. 

“Я займався боксом, і мені приходилося виїжджати на змагання, де у мене був адреналін, і я більш хвилювався, чим боявся. Я розумію, що війна піднімає всі ставки, але я діючий військовий, який безпосередньо приймав участь в штурмах, в обороні. То можна сказати, що ти коли доходиш до страху, якщо ти переступаєш його, то він навпаки робить так, щоб не боятись робити ті речі, про які потім будуть писати книги. Я служу насправді з безстрашними воїнами, хоча знаю, по-людськи вони всі бояться, як і я.Але так, вони переступають поріг страху і роблять свою роботу”

У майбутньому, на думку захисника, в України є всі шанси сформувати належну інфраструктуру допомоги ветеранам та їх підтримки. І цивільні в цьому відіграватимуть не останню роль. 

Так, вже у грудні 2023 року відбувся зʼїзд-конференція з питань ветеранів. Очолила конференцію ексміністерка у справах ветеранів Оксана Коляда, а Максим Абрамов там був представником ветеранського клубу міста Гамбург від волонтерської організації “Файна Україна”. Військовий назвав себе радником або правою рукою керівника цього ветеранського проєкту.

“Хоч я діючий військовий, але я можу представляти ветеранський клуб”

За його словами, надалі потреба у цих ветеранських спільнотах буде ще більшою. Оскільки хлопці та дівчата, коли повернуться на “цивілку”, повинні розуміти, що про них дбають держава і люди, яких вони захищали. Ці волонтерські клуби та організації будуть допомагати як військовим, так і їх сімʼям, реабілітуватися якомога якісніше. 

Після перемоги в українців буде багато роботи з відбудови нашої країни та суспільства, відновлення людей. І Максим Абрамов впевнений, що його досвід та знання тоді також стануть в пригоді, але вже в якості капелана, який знає війну та її наслідки з усіх сторін.