Забороняли переклади і вводили жорстку цензуру - як росія впливала на українську літературу та митців

Росія впливала на культуру України весь час. Головним її завданням було знищити всі прояви націоналізму та патріотизму. Це робилося через постійні маніпуляції. Терор прикривали “об’єднаністю” з Україною, мову забороняли, просуваючи наратив, що “усі розуміють російську”.

Вплив росії на культуру України впроваджувався часто насильно. Ми ж розглянемо те, як це відбилося на українській літературі та наших письменниках.

Найбільш показовою є історія з “Розстріляним відродженням” - літературно-мистецьке покоління, активне у 20-х та на початку 30-х років XX століття в Україні. За короткий час ці митці створили багато такого, що вразило світ своїм новаторством і глибоким розумінням української культури. Більшість з цих митців були знищені й закатовані тоталітарним сталінським режимом. 

Серед найпопулярніших представників цього мистецького періоду - Микола Хвильовий, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас, Микола Леонтович, Євген Плужник, Майк Йогансен та інші.

Вирок 1935 року. Микола Куліш під номером 7

Доля усіх митців, які наважувалися виступати проти влади того часу, була трагічною - заслання, обмеження, публічні звинувачення, страта.

Для росії тих часів було цілком нормально знищувати твори українських письменників. Книги українських письменників вилучалися з бібліотек, знищувалися, приховувалися.

У часи радянської влади існувала політична цензура для друкованих видань. Доходило до того, що друковані матеріали підлягали контролю зі сторони не лише редакторів, але і НКВС, КДБ, ідеологічних відділів ЦК та обкомів партії. Детально про це у своїй науковій роботі “Політична цензура друкованих видань в УСРР - УРСР (1917-1990 рр)” розповіла Оксана Федотова.

Варто звертати увагу на те, яким чином росія відкидала не лише українську літературу, але і будь-які прояви української ідентичності.

Вважалося, що ніяких відмінностей між різними гілками східних слов’ян немає — є один “єдиний російський народ”.Так, наприклад, у 1892 р. заборонили перекладати будь-які твори з російської на українську. Переклад українською мовою лише тільки одного речення з Євангелія мав наслідком для Михайла Лободовського (українського письменника, перекладача, етнографа) позбавлення права вчителювати. 

А у 1895 році головне управління в справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, хоча за змістом вони були цілком «благонадійними». 

“В умовах, коли освітня українська книга переслідувалася особливо нещадно, дедалі більшого поширення набували низькопробні пригодницькі й гумористичні тексти, розповіді про нечисту силу тощо. Малоосвічених читачів приваблював невибагливий зміст, який гармоніював із кольоровими крикливими обкладинками багатьох із таких книг. Перевага серед них російськомовних друків пояснювалася й великими фінансовими можливостями російських видавців, і тим, що школи були російськими, а звичка до російської мови виносилася з війська, прищеплювалася практикою адміністративних установ і церкви, яка дедалі більше русифікувалася”, - йдеться в науковій роботі.

По факту цензура змінювалася залежно від політичних особливостей життя тогочасних країн, ведення чи відсутності війни, але все одно головний акцент був саме на російську літературу і максимальне “приховування” української. 

Одним із трагічних періодів для української культури став час “Розстріляного Відродження”. 

Серед представників "Розстріляного відродження" зустрічаються літератори, філософи, музиканти та театральні діячі. Ця нова еліта на початку ХХ століття розвивала експресіонізм, символізм і неоромантизм. Вони працювали з впевненістю в тому, що мистецтво матиме своє місце у вільній Україні. Літератори об'єднувалися у групи, створювали власні школи та підтримували національну культуру, спираючись на європейські тенденції. Звичайно, це не могло сподобатись радянській владі.

Сталінський режим, який не міг терпіти український патріотизм та самовираження, активно накладав митцям клеймо "націоналістів" та "шпигунів". 

У 1930-х роках розпочалися масові репресії, арешти та розстріли культурних діячів. Деякі з них обрали шлях еміграції або самогубство (як Микола Хвильовий). Хтось був змушений погодитись на роботу, яка б “підтримувала партійну лінію” (наприклад Павло Тичина), проте більшість з митців були розстріляні (як Лесь Курбас, Микола Зеров), або померли в концтаборах (наприклад Євген Плужник чи Михайло Драй-Хмара).

Постанова 1935 року щодо Миколи Зерова

Кульмінацією терору радянського репресивного режиму проти українських митців стала конкретна дата - 3 листопада 1937 року. Тоді у Соловецькому таборі особливого призначення за виро­ком розстріляли велику кількість українців. У списку «українських буржуазних націоналістів»: Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Пилипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. 

В один день стратили понад 100 представників української інтелігенції. 

Це лише частина з того, що робила радянська влада з культурними діячами, які тим чи іншим чином насмілювались показувати хоча б якусь національну українську ідентичність.

Василь Стус, Олекса Тихий, Алла Горська і ще сотні інших митців, які через свою українську позицію та уподобання були підвергнуті репресіям.

Ми взяли виключно "Розстріляне відродження", але по факту, росія постійно переслідувала українських діячів культури, маніпулювала для того, щоб знищити українське національне надбання, знецінювала особистість українців, поєднуючи їх у єдиний народ срср.

Відповідаючи на питання про те, як росія впливала на українську літературу можна відповісти сміливо - вона її знищувала. При цьому знищувала не лише літературу, а будь-який вияв свободи, незгідність з партією чи владою, бачення України вільною. Через маніпуляції і фейкову "рівність" радянська влада намагалася стерти українську культуру.

Так відбувається і зараз. Однією із перших дій російських сил на окупованих територіях України є впровадження російських підручників та знищення усіх згадок про українську культуру.